Все мы - дети Хайяма, в конце-то концов.
Много мудрых поэтов, и веселых юнцов -
Все стараются лихо перепрыгнуть Хайяма,
Но Хайям выше всех молодцов-наглецов.
***
Если в дом свой впустил ты гостей-дураков,
И они, обнаглев, твой разграбили кров, -
Не пеняй на гостей - виноват ты, конечно,
Раз доверчиво в дом запустил дураков.
***
Тезка полный Панфёров - играет Христа.
Это все-таки знак, это все неспроста.
И во мне есть Христос, он меня сохраняет -
Говорит: не играй! Это всё суета!
***
Я кормлю голубей
и от счастья горю -
Ведь я птицам и хлеб, и возможность дарю -
Наслаждаться той жизнью, что дарована Богом -
Сизарям я не зря СпасиБог говорю.
***
Только Бог всё творит,
ну а мы лишь творуем,
И себя превозносим,
и гордыней лютуем.
Суетясь суетимся, и вместо молитвы
Мы грешим, и, не каясь,
о Боге тоскуем.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Борьба с тьмой - Антон Мы часто ищем врагов снаружи и вовне, но в себе увдеть не можем через самооправдание. Так обманываемся сами, и обманываем других. Мы поступаем, как волки, напавшие на овец и несущие раззор, не понимая, что нападаем то на собственные Души, и Души своих ближних. Потому и говорил Христос, что ближние ваши - врагами будут.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
