(Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Я дякую Тобі, Спаситель мій,
Ти завжди поруч, всюди був зі мною.
Був час — думок тривожних мала рій,
Сьогодні ж тішусь, Таточку, Тобою!
Це Ти мене любов’ю лікував,
Коли хворіла гоїв мої рани.
Спасибі, Боже, Ти мене втішав
Натхненними і певними словами.
Здавалося: життя лиш почалось,
І тут раптово горе, болі, сльози…
Спасибі, Боже, у Тебе знайшлось
Ласкаве слово. Потішав в тривозі.
Ти чув мої скорботні молитви,
Ти чув! І відповідь прийшла із неба:
«І в горі й в радості Мене хвали!»
О, як щаслива я, що знаю Тебе!
Роки ішли, Бог сили відновляв…
Господь, Ти бачив всі мої бажання.
Ти не лишав ніколи, не лишав.
Дав радість, а були одні зідхання.
Дітей хотіли, але їх — нема…
Ти зглянувся, радію наче Анна!
Тепер в молитві не печаль — хвала,
До Тебе, Батьку, я спішу від рання.
… Троє синів — даруночки Твої,
Тобі їх, Боже, знаєш, присвятила.
Дай мудрості, Господь, в уста мої
І в серце, щоб доріг Твоїх учила.
Ти всюди з ними по житті ходи,
Я їх з сльозима у Тебе просила.
Мій добрий Друже, поблагослови, -
Нехай любов в них проростає й віра.
За ласки, за щедроти, за любов,
Спасибі, Боже! Дякую, Татусю,
Що Ти мене у світі цім знайшов.
В Тобі радію, тільки тим хвалюся.
В житті не легкім сила моя — Ти.
З Тобою добре, у Тобі в безпеці.
Почув Ти, Боже, й допоміг мені,
Хай з уст моїх завжди хвала несеться!
… Коли й до тебе горе надійде,
Мій брате, сестро, є Господь, кріпися!
Бог проведе тебе, Він проведе,
Ти лиш довірся і Йому молися!
Згадай, це Він у Слові обіцяв:
“Забуде мати — Я ж тебе не лишу”.
Чи Він сьогодні уже іншим став?
Ні! Той Самий: “Прийди і Я утішу”.
О, Церкво Божа, наш Господь живий,
Й рука не скоротилась помагати!
Він хоче понести тягар і твій,
Питання в тім: хто хоче довіряти?
Чи не читав ти: “Я з тобою скрізь,
Як йтимеш через води — Я з тобою!
І ріки не затоплять, ні, не бійсь!
Вогонь не спалить, - захищу Собою.
Кого на славу вформував Свою,
Тих обіцяю на руках носити.
О, Церкво, пам’ятай, що я живу,
Й не змучуюсь Своїм добро творити!
Життя Своє за тебе положив,
Немає більшої, ніж в цім любові!”
Бог все для щастя вічного зробив,
Іди під захист пролитої крові!!!
Комментарий автора: (Вірш написаний на основі свідчення однієї жінки про милості Божі в її житті. Написано так, ніби це розповідає вона сама, дякуючи Богу у віршованій формі).
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Теология : Альфред Великий. Боэциевы песни (фрагменты) - Виктор Заславский Альфред Великий (849-899) был королем Уессекса (одного из англосаксонских королевств) и помимо успешной борьбы с завоевателями-викингами заботился о церкви и системе образования в стране. Он не только всячески спонсировал ученых монахов, но и сам усиленно трудился на ниве образования. Альфреду Великому принадлежат переводы Орозия Павла, Беды Достопочтенного, Григория Великого, Августина и Боэция. Как переводчик Альфред весьма интересен не только историку, но и филологу, и литературоведу. Переводя на родной язык богословские и философские тексты, король позволял себе фантазировать над текстом, дополняя его своими вставками. Естественно, что работая над "Утешением философией" Боэция, Альфред перевел трактат более, чем вольно: многое упростил, делая скорее не перевод Боэция, но толкование его, дабы сделать понятным неискушенным в античной философии умам. Поэтому в его обработке "Утешение" гораздо больше напоминает библейскую книгу Иова.
"Боэциевы песни" появились одновременно с прозаическим переводом "Утешения" (где стихи переведены прозой) и являют собой интереснейший образец античной мудрости, преломленной в призме миросозерцания христиан-англосаксов - вчерашних варваров. Неизвестна причина, по которой стихи и проза, так гармонично чередующиеся в латинском оригинале "Утешения", были разделены англосаксами. Вероятно, корень разгадки кроется в том, что для древнеанглийского языка литературная проза была явлением новым и возникновением ее мы обязаны именно переводам короля Альфреда. Делая прозаические переводы, король был новатором, и потому решил в новаторстве не переусердствовать, соединяя понятный всем стих с новой и чуждой глазу прозой. Кроме того, возможно, что Альфред, будучи сам англосаксом, не понимал смешанных прозаическо-стихотворных текстов и решил, что лучше будет сделать два отдельных произведения - прозаический трактат и назидательную поэму. Как бы там ни было, в замыслах своих король преуспел. "Боэциевы песни" - блестящий образец древнеанглийской прозы и, похоже, единственный случай переложения латинских метров германским аллитерационным стихом. Присочинив немало к Боэцию, Альфред Великий смог создать самостоятельное литературное произведение, наверняка интересное не только историкам, но и всем, кто хоть когда-то задумывался о Боге, о вечности, человечских страданиях и смысле жизни.
